Чи можна запобігти ускладненням?

На це питання слід відповісти чесно. Ускладнення є не долею, а кривою, чий нахил наперед не відомий. Те, наскільки круто вона піде вгору, залежить не від однієї речі; але серед того, від чого вона залежить, першим стоїть хід глюкози крові протягом років. Доказ цього виходить не з однієї праці, а з двох незалежних довгих наглядань.

Велика праця, проведена при діабеті типу 1, поділила учасників на два крила й після свого кінця вела нагляд ще роками. Коли праця закрилася, середні значення крил зійшлися, тобто на папері різниця між ними розтанула. Очікували, що зрівняються й підсумки. Сталося протилежне: різниця на боці ока, нирки й нерва не закрилася і якийсь час далі росла (Lachin та ін., 2021).

Схоже видно й при діабеті типу 2. Після кінця пильного нагляду різниця в глюкозі між групами зникла вже в перший рік; а проте перевага на боці малих судин трималася десять років. А різниця на боці серцевих нападів і смертності ставала виразнішою, що довшим був нагляд. У літературі цю картину звуть успадкованою дією.

Є в цієї кривої ще одна властивість. Поки йде накопичення, не відчувають нічого: і око, і нирка, і нерви в ранню пору мовчать. Ця тиша міряється не днями, а роками; де стоїть крива, показує не біль, а рівні вимірювання й огляди. Які саме огляди роблять цю тиху пору видною, стоїть у тексті про обстеження.

То як же тіло це памʼятає? Наперед виходять два пояснення. Перше — те, що в довговічних тканинах (у колагені стінки судини, у тонких будовах ока й нирки) глюкоза звʼязується з білками назавжди; ті звʼязки лишаються на місці роками. Друге — те, що в способі, яким клітина читає гени, складаються позначки, які довго не стираються.

Надії тут перебільшувати не варто: сама дія не триває вічно, вона гасне після вікна завдовжки близько десяти років, і назад лишається накопичений набуток. Той самий механізм працює й у зворотний бік, тобто пора, що минула високо, лишає власний слід. І той слід теж тихий; болю він не дає, а видно його в записі, розстеленому на роки. Читати це правильніше не як звинувачення, а як мірило, що показує ціну відкладання.

Дерево, посаджене в саду рано, добре розповідає цю картину. Тіні його того дня не видно, вона виходить назовні через роки. Дерево, посаджене пізніше, тінь теж дає; воно лише не вертає літ, що минули між тим. А головну різницю перед домом визначає не день садіння, а те, що догляд триває без перерв.

Тобто питання не закривається ані «так», ані «ні». Не всі ускладнення за всяких умов спиняють; а те, що вони запізнюються й легшають, є виміряним підсумком. Понад те, здобуті роки назад не забирають.