Що з ліками в дні хвороби?

Гарячкова зараза підіймає тіло на сполох і штовхає вгору протидійні гормони на кшталт кортизолу, адреналіну й глюкагону. Ці гормони притуплюють відповідь тканин на інсулін і пришвидшують вироблення цукру в печінці. Тобто хворіти означає нести цукор крові вгору, навіть нічого не ївши. Проти цього працює ще одна сила. Блювання й пронос забирають і їжу, і рідину та тягнуть картину в протилежний бік.

Найкрихкішою точкою є зневоднення. Коли рідини меншає, спадає течія крові до нирки, і нирка сповільнює швидкість, з якою очищає кров від речовин. Ліки, що виходять із тіла здебільшого нирковою дорогою, зазнають цього сповільнення прямо. Найвідомішим прикладом є метформін: речовина, що за звичайних умов виходить без клопоту, при звуженому виході накопичується в крові й напружує рівновагу молочної кислоти.

Інгібітори SGLT-2 ідуть іншою дорогою. Через те, що ця родина відсилає цукор назовні з сечею, вона й так збільшує втрату рідини; і та втрата лягає на втрату, що принесла хвороба. Є в них і друга дія. Вони зсувають рівновагу між інсуліном і глюкагоном, тіло звертає по паливо до жиру, і вироблення кетонів пришвидшується. Картина кислоти, що з того виходить, здатна скластися навіть тоді, коли вимірювання високим не здається; у літературі вона зветься евглікемічним кетоацидозом.

Обидві картини трапляються нечасто. Але бути нечастим не означає бути неважливим, коли умови лягають одна на одну. Причина крихкості міняється від родини до родини; у кожної родини слабка точка стоїть деінде.

• Метформін: вихід його пролягає майже цілком через нирку, і втрата рідини є першим, що ту дорогу звужує.
• Інгібітор SGLT-2: поглиблює втрату рідини й полегшує вироблення кетонів.
• Сульфонілсечовина: далі збуджує підшлункову, і, коли їжа не заходить, ймовірність низького цукру більшає.
• Агоніст GLP-1: сповільнює спорожнення шлунка, поглиблює нудоту й відразу до їжі.
• Деякі ліки від тиску й сечогінні: штовхають в один бік і втрату рідини, і тягар на нирку.
• Інсулін: у цьому переліку стоїть навпаки, бо потреба в ньому не зникає.

Інсулін справді стоїть у цьому переліку на іншому місці. Під час зарази потреба тіла в інсуліні не меншає; здебільшого вона більшає. Через те, що тарілка лишилася порожньою, вивести інсулін із дії цілком означає прочинити поверх першої прикрості другі двері: тіло переходить на спалювання жиру, і накопичуються кетони. Тобто неспроможність їсти сама собою потреби в інсуліні не обнуляє.

Сума всього цього така. Що станеться в день хвороби, залежить від родини ліків, від стану нирок, від того, чи лишається їжа в шлунку, і від того, скільки днів триватиме хвороба. Одне загальне речення чотирьох цих змінних одразу не покриє. Тому правила дня хвороби є готовим задумом, що його людина складає разом із лікарською командою, поки здорова. Коли підіймається гарячка й уривається сон, скласти нове рішення важко. Наперед написаний текст переносить рішення у здоровий день. Дехто тримає той папір у шухляді тумбочки, поруч із термометром.