Чому інсулін не приймають у таблетках?

Таблетка після склянки води сходить спершу в шлунок. Шлунок є середовищем, що працює заради розкладання білків, і кислий сік розгортає складену форму білкових ланцюгів. А робота інсуліну стоїть саме на тій складеній формі. Коли форма зламана, молекула стоїть там і далі, але жодних дверей уже не відмикає.

Другого удару завдають ферменти, бо такі ферменти, як пепсин у шлунку та трипсин і хімотрипсин у тонкій кишці, розтинають ланцюг на частини. Ті ферменти не відрізняють білка з тарілки від білка ліків. Інсулін є для них звичайною поживою.

Третьою перепоною є розмір. Щільні звʼязки між клітинами кишкової стінки пропускають лише дуже малі молекули, а інсулін для того завеликий. Понад те, є ще й шар слизу. Четвертою є печінка: усе, що проходить із кишківника, спершу завертає туди, і печінка затримує більшу частину інсуліну, що прийшов, іще до виходу в обіг.

• Шлунковий кислий сік розгортає складену форму молекули
• Травні ферменти розтинають ланцюг на частини
• Шар слизу і кишкова стінка великій молекулі дороги не дають
• Печінка затримує більшу частину того, що до неї дійшло, ще до виходу в обіг

Коли чотири перепони сходяться, виходить разюча картина: частка незахищеного інсуліну, що дістається крові, лишається нижчою за один відсоток. Тому й кількість речовини, потрібна для помітної дії, більшає так, що її вже не понесеш.

Те, що печінка ту частку затримує, є насправді подією двоєликою. Власний інсулін тіла теж, вийшовши з підшлункової залози, спершу завертає в печінку, і густина там лишається вищою, ніж у решті обігу. Принадність інсуліну для приймання всередину почасти в тім, що він до цієї природної черги наближається. Те, що є перепоною, є заразом і нагородою.

Тому інсулін іде дорогами, що оминають травлення, і найпоширенішою з них є підшкірна. Є ще й форма тонкого порошку, який вдихають у легені, і вона тримає своє місце як швидкий вибір, що супроводжує прийоми їжі. А тим, хто має тривалу хворобу легень, і тим, хто курить, вона не пасує.

Пошуки інсуліну для приймання всередину тривають уже понад століття. Теперішні спроби стоять на тому, щоб уберегти капсулу від шлунка, тимчасово сповільнити ферменти й на якийсь час зробити кишкову стінку прохіднішою. Один із претендентів у праці третьої фази очікуванню не відповів. Другий дію показав, але виявився непереносним, бо потребував кількох десятків тих кількостей, що заходять голкою.

Складність не лише в усмоктуванні. Інсулін для приймання всередину має покривати і потребу тла, і підйом після їди, не надто залежати від їди й лишатися безпечним довгі роки. А щоб проковтнути таблетку, досить склянки води. Саме та легкість і пояснює, чому пошуки не кінчаються.