Які бувають види інсуліну?

Форму, що розділяє інсуліни, описують три мірила: наскільки швидко починається дія, наскільки виразною є мить її найбільшої сили і на який широкий час вона загалом розстеляється. Коли троє сходяться, виходить крива. Криві двох різних родин лягають далеко одна від одної; звідси й береться поділ.

Джерелом різниці є сама молекула. Інсулін не стоїть у пляшечці наодинці, а збирається навколо цинку в купки по шість. Щоб після переходу під шкіру він змішався з кровʼю, ця купка спершу має розібратися на окремі молекули. Що швидше йде розбирання, то раніше починається дія. У швидкодійних аналогів кілька будівельних цеглин молекули змінено, тому купка стоїть вільніше й розсипається швидко.

У довгодійних інсулінів мета протилежна. Частина їх стоїть у пляшечці прозорою, але, перейшовши під шкіру, лишає тонкий осад і розчиняється звідти потроху. Частина ж чіпляється за білок-переносник у крові й забарюється в обігу. А в інсуліні середньої дії ту саму сповільнювальну роботу робить білок на імʼя протамін. Урешті виходить крива довга й низька, зі сплощеною вершиною.

Поставити родини поруч робить картину яснішою.

Пʼять родин у таблиці охоплюють форми, що їх подають під шкіру. Порошкова форма, яку вдихають у легені, тими самими мірилами не читається; шлях її пролягає не крізь шкіру, а крізь легені.

Ролі з таблиці збираються у два заголовки: базовий інсулін і інсулін до їди. Головне питання таке: чому цих двох ролей не покриває одна крива? Власне виділення тіла теж двошарове. Низьке тло тягнеться цілий день і не уривається навіть уві сні; а після їди приходить хвиля, що швидко здіймається й опадає. Інсуліни різної швидкості існують, щоб наслідувати ці два шари нарізно.

Назва родини все ж є грубим розрядом. Одні довгодійні аналоги тримають майже рівну лінію, інші розстеляються на площу, широку так, що легко переходить добу. Між швидкодійними теж є малі різниці швидкості. Два вироби, записані в один рядок, не збігаються один в один.

Грубу підказку дає й вигляд. Рідина всередині ручки чи пляшечки в інсулінів середньої дії й у більшості сумішей каламутна; у більшості швидко- і довгодійних прозора. Та все ж той самий виріб не креслить у всіх однакової кривої. Швидкість усмоктування помітно міняється від людини до людини, і найдужче ця різниця впадає в око в людському інсуліні.