Як рух впливає на цукор у крові?

Щоб глюкоза зайшла в мʼязову клітину, потрібен білок-переносник; звуть його GLUT4, і в спочинку він чекає всередині клітини, у стінці малих пухирців. Коли приходить інсулін, пухирці рушають до клітинної оболонки, переносник осідає на поверхні, і для глюкози відчиняються двері. А коли мʼяз скорочується, те саме переміщення починається без інсулінового сигналу; це звуть транслокацією GLUT4, тобто переходом переносника з внутрішнього складу до клітинної оболонки. Саме скорочення будує окремий ланцюг сигналів через хвилю кальцію всередині клітини й через давачі енергії. Двері, до яких доходять, ті самі. Дорога інша.

Цей поділ не є подробицею, що лишається на папері. Навіть тоді, коли інсулінова дорога притупилася через інсулінорезистентність, дорога скорочення працює далі, бо ці двоє відчиняються різними кнопками. Стегновий мʼяз того, хто йде вгору схилом, сам розчиняє навстіж двері, які інсулін прочиняв силоміць. Саме тому посеред аеробного руху значення починає спадати, і дози ліків при цьому не торкаються.

А головна довга дія починається по закінченні заняття. Дихання направляється, піт висихає; а мʼяз тим часом береться наповнювати склад глікогену, який спорожнив. Наповнення складу забирає години, і весь той час мʼяз тягне глюкозу з крові охочіше, ніж завжди. Чутливість до інсуліну, що зросла після однієї прогулянки, розстеляється на більшу частину дня. Слід руху, зробленого зранку, стоїть на місці ще за вечерею. Є в цього вікна й другий бік: у того, хто вживає інсулін чи ліки, що викликають виділення інсуліну, значення здатне через години після заняття, найчастіше вночі, зійти нижче за межу падіння. Запізніле сходження є не окремою подією, а пізнім обличчям тієї самої роботи з наповнення складу.

Рід руху міняє картину ще раз. Аеробна робота й силова робота поводяться по-різному і всередині заняття, і в години після нього.

Рядок про зростання здається супроти чуття, а проте механізм його відомий. Протидійні гормони, що виділяються при напруженому зусиллі, збуджують печінку, і глюкоза виходить у кров; кількість, що вийшла, здатна якийсь час бути більшою за ту, що тягне мʼяз. Це не означає, що мʼяз глюкози не бере. Вихід той тимчасовий. А приріст чутливості після заняття складається так само.

Повторювані заняття кладуть поверх цього ще один шар. Мʼяз, що працює рівно, виробляє більше переносника GLUT4; запас у руках клітини більшає, і кожен сигнал інсуліну чи скорочення здатен вислати на поверхню більше переносників. Двері не стоять відчиненими весь час. У мʼязі, що спочиває, переносник знову чекає в пухирці. Цей набуток тримається на ногах, поки триває тренування; коли рух уривається, запас за кілька днів спадає до колишнього рівня.

Спроможність мʼяза брати глюкозу не поводиться як залишок, що накопичується на рахунку. Усі три дії стоять на повторенні: вхід у мить скорочення, чутливість у дальші години, запас переносників, що росте протягом тижнів. Коли робиться перерва, першим відступає запас, і кількість дверей, що їх здатен відчинити той самий інсулін, меншає.