Чому рани гояться повільно?

Коли шкіра закривається, по черзі працюють чотири бригади. Спершу спиняється кровотеча, і згусток укриває поверхню. Потім приходить бригада прибирання: захисні клітини збирають мертву тканину й мікроби. Далі будівельна бригада плете нові капіляри й заповнює порожнечу свіжою тканиною. А насамкінець колаген укладається наново, і місце рани тижнями твердне, набираючи сили.

Перший збій видно на щаблі прибирання: висока глюкоза ослаблює здатність захисних клітин діставатися рани й поглинати мікроби. Заразом цей щабель не знає кінця; запальні клітини лишаються на місці й не звільняють місця наступній бригаді. Рана не посувається, а застрягає на першому щаблі.

Другий збій стоїть на щаблі плетіння судин: нова тканина живиться лише тоді, коли поруч є капіляр, бо кисень несеться на дуже коротку відстань. При діабеті внутрішній бік судини зношений, і сигнали, що кличуть нову судину, виходять слабкими. А коли звужені ще й судини ноги, крові до ділянки й так доходить мало. Дві нестачі лягають одна на одну, і тканина лишається без кисню.

Третій збій стоїть у будівельному матеріалі; клітини, що виробляють колаген, працюють повільно, і тканина виходить і мала, і безладна. Водночас ферменти, що тканину розбирають, ідуть на понаднормову роботу, і рівновага між будуванням і руйнуванням хилиться в бік руйнування. Та й закрита поверхня виходить не такою міцною, як була; тому те саме місце часто відкривається знову.

Сумою цих збоїв є втрата часу, а час стоїть на боці мікробів. Кожен день, що рана лишається відкритою, є для них зайвою нагодою оселитися; шар, що накопичується, до того ж утруднює лікам дійти до тканини. Поріз, що стався на кухні, чи колючка, що зайшла в саду, є на здоровій шкірі роботою на тиждень. Та сама рана при діабеті лишається відкритою тижнями.

У рани, що збилася з напрямку, є власні знаки: почервоніння, що розходиться за край, набряк, тепло, більше при дотику, виділення й запах. Вони кажуть не про те, що загоєння спинилося, а про те, що воно повернуло назад. Частиною цієї картини є й міра часу. Коли межа почервоніння ширшає протягом годин, рана перестає бути темою наступного прийому; текст про невідкладність рахує це серед знаків, які оцінюють того самого дня. На стопі з нервовою шкодою біль цю картину супроводжувати може й не стати; відсутність болю картини не полегшує. Чому стопа виходить наперед як ціле, є темою не цієї сторінки. Відповідь на те питання стоїть у заголовку «Чому стопи такі важливі?».

У кожній ланці ланцюга стоїть той самий ґрунт: глюкоза, що довго тримається високою. Колаген твердне, зношується внутрішній бік судини, повільнішають захисні клітини. У той самий бік штовхають тютюн і клопіт із кровообігом. Тому хід рани не читають, дивлячись на саму лише рану; навіть отвір, малий, як поріз від паперу, стоїть на тому ґрунті.