Чому стопи такі важливі?

Біль здається лихим гостем, але справжня його справа є охоронною. Саме він відсмикує стопу, коли та стає на гарячу поверхню. Коли при діабеті це чуття тупішає, запізнюється й відсмикування. Тіло дістає шкоду, а звістки про неї не дістає. Настанови звуть це втратою захисного чуття й мають її за головний знак загрози виразки стопи.

Більша частина шкоди виходить не з однієї пригоди. Повторюваний тиск на ту саму точку товщить шкіру, складається мозоля, і мозоля сама поводиться як стороннє тіло. Тканину під нею чавить; спершу всередині стається тихий крововилив, а потім проступає відкрита рана. Тісний черевик будує цей ланцюг за кілька тижнів.

• Край тісного чи нового черевика: коли чуття меншає, того, що черевик тисне, не помічають.
• Малий камінець, що потрапив усередину, чи загнутий шов: він лишається там цілий день.
• Ходити босоніж: і в домі, і надворі загроза та сама.
• Стопа, що заходить у гарячу воду чи наближається до обігрівача: шкіра пече, а тепла не чути.
• Суха й потріскана шкіра: тріщина є входом, відчиненим під шкіру.

Сама лише втрата чуття рани не родить. Дослідження показують, що в більшості ран сходяться троє: нервова шкода, зміна у формі стопи й мала травма. Коли форма стопи міняється, тиск переходить на точки, до яких підошва не звикла; нервовий бік, що будує ту зміну, розповідає текст про нейропатію. Стопа, що роками носить той самий розмір, є вже не тою самою стопою.

У рані, що відкрилася, вступають ще двоє чинників: звуження судин ноги й зараза. Чому вони затримують загоєння, розбирає текст про рани. Чинником є й сама вага на стопі; вага тулуба з кожним кроком лягає на те саме місце, і саме тому настанови надають ваги тому, щоб зняти зі стопи тягар. І в цій картині застереження приходить не від болю; погіршення показує шкіра навколо рани. На що схожа та зміна й чому вона не чекає наступного прийому, розповідає той самий текст. Картину, де ці чинники лягають на ту саму стопу одне на одне, звуть діабетичною стопою.

Першою ланкою всього ланцюга є мала зміна, якої не відчувають. Коли чуття звістки не дає, звістку має дати око. Саме тому настанови так наполягають на навчанні про стопу: око, що дивиться на стопу щодня, заступає замовклу тривогу. Дивитися слід не на саму підошву; у картину заходять і проміжки між пальцями, і пʼята, і краї нігтів. А тому, хто власної стопи не бачить, ту саму роботу зробить дзеркало чи хтось із близьких.

Те, що настанови звуть змінами перед раною, добирають оком: потовщена мозоля, темніша пляма під мозолею, пухир, глибока тріщина. До тієї самої групи належать і почервоніння на краю нігтя, і різниця в кольорі чи набряку між двома стопами. Це ще не відкрита рана, а її провісник. Зміна, побачена, поки шкіра ціла, не є тим самим, що побачена після того, як шкіра відкрилася.

Ось у чому підстава того, що огляд стопи є сталою статтею наглядування при діабеті. Сам огляд не є темою цього тексту; коротко кажучи, дивляться на шкіру, на пульс і на захисне чуття. Відстань, пройдена вулицею, години, проведені вдома босоніж, і кілька хвилин після купання — ось де ця картина знаходить свій відповідник у щоденному житті.