Чи підвищує стрес цукор у крові?

У мить напруження в дію заходить одразу кілька гормонів, що підіймають цукор. Адреналін працює за секунди, розчиняє склад у печінці й віддає в кров готовий цукор. Кортизол починає повільніше, триває довше, і головна його справа інша: він штовхає печінку виробляти новий цукор, а ще підсилює руку адреналіну й глюкагону. Обидва утруднюють мʼязові й жировій тканині брати цукор, тобто цукру лишається в крові більше. Кортизол втручається й у виділення інсуліну; на короткому строку він його збільшує, а коли триває довго, пригнічує.

Цей пристрій не є поламкою. Він є задумом. Перед загрозою мʼязам потрібне швидке паливо, і тіло готує паливо наперед. Клопіт у тім, що пристрій роду загрози не розрізняє. І тілесна небезпека, від якої тікають, і напруга розмови, підсумку якої чекають, будують у тілі той самий гормональний ланцюг і заводять ту саму підготовку палива. Міцна інсулінова відповідь той поштовх стріває, і приріст лишається невеликим; а коли відповіді не досить, той самий поштовх видно у вимірюванні голим. Те, що раптове напруження псує вимірювання, засвідчено добре. Для напруження, що тягнеться довго, картина розмитіша: там дія йде не так прямою гормональною дорогою, як обхідно — через сон, апетит і лад руху.

Стрес буває не самим лише душевним. Далеко не завжди. Гарячкова зараза, зламана кістка, операція, невщухний біль, важкий опік; усі вони проходять тою самою гормональною дорогою. Саме тому зростання цукру в палаті інтенсивної терапії є відомою картиною навіть у людей без діабету. Що більшим є тілесний тягар, то виразнішим стає й зростання. У дні хвороби найдужче дивує саме це: апетит закрився, тарілка лишилася недоїденою, а число все одно йде вгору. Бо хвороба тримає печінку в роботі, навіть коли їжа не приходить.

Тому судити з одного вимірювання важко, бо числа не прочитати окремо від тягаря, що його ніс той день. Значення, що зросло в раптовій напрузі, відступає само, коли мине причина, а цукор, що зріс у хворобі, здебільшого теж вертається до колишнього ходу разом із одужанням. У зростання є назва. А це виводить його з розряду випадкових збоїв.